ЛЬВІВСЬКА ПРАВОСЛАВНА БОГОСЛОВСЬКА АКАДЕМІЯ УПЦ КП

Пам’ять святих Еннафи, Валентини і Павли

Чемерис Іван — Wed, 22 Feb 2012 15:09:43 +0000

Святі мучениці Еннафа, Валентина і Павла прийняли мученицьку кончину від Фірміліана, правителя палестинської області. Свята Еннафа походила з Гази, а свята Валентина — з околиць міста Кесарії. Обидві вони були дівицями. Спершу на суд до Фірміліана була приведена свята Еннафа. На допиті вона мужньо оголосила себе християнкою, і за це, по велінню правителя, її піддали спершу жорстоким побоям, а потім привісили до стовпа і стали стругати тіло її. Після цього була приведена до Фірміліана свята Валентина. Її звинувачували в нешануванні язичницьких богів, і правитель наказав їй принести жертву ідолам. З цією метою її повели в язичницький храм, що стояв недалеко від судилища. Але коли свята була приведена в храм, то, замість того, щоб принести жертву ідолам, вона сміливо кинула на жертовник камінь і обернулася до палаючого на ньому вогню спиною. Тоді Фірміліан шаленів і повелів нещадно бити її по ребрах, а потім засудив її, а з нею і святу Еннафу, до усічення мечем. Після всіх була приведена на муки свята Павла. По наказу правителя, її піддали різним мукам, але, за сприяння благодаті Христової, вона переносила свої страждання з великою мужністю, і мучитель повелів відсікти їй голову мечем. Перед стратою вона піднесла подяку Богу і, поклонившись присутнім на страті християнам, схилила під меч свою голову і так віддала дух свій Богу.

Страждання святого мученика Никифора

Чемерис Іван — Tue, 21 Feb 2012 14:53:52 +0000

У великій Антиохії Сирійській жили якийсь пресвітер, на ім’я Саприкій, і простак — громадянин Никифор. Вони почували один до одного таку любов і так були дружні, що деякі вважали їх рідними братами.
Після багатьох років такої дружби їм позаздрив диявол і посіяв в них такі плевели ворожнечі, що вони не бажали навіть зустрічатися один з одним на дорозі: так вони зненавиділи один одного. І наскільки раніше між ними панували любов і дружба, настільки потім, після дії сатани, закипіла у них один до одного ненависть і ворожнеча.
Проживши в такій ненависті і ворожнечі один з одним досить довгий час, Никифор, опам’ятавшись і зрозумівши, що цю ворожнечу сіє диявол, став просити своїх друзів і сусідів, щоб вони відправилися до пресвітера Саприкія і благали б його пробачити його, що кається, і полюбити колишньою любов’ю; але пресвітер не захотів залишити своєї ворожнечі проти нього. Тоді Никифор знову послав інших друзів з тим же проханням, але пресвітер і їх слухати не захотів. Він також відкинув і утретє посланих і не послухав їх моління, і, таким чином, не преклонився на милість, щоб пробачити брата, що покірливо шукав прощення. Навпаки, зробивши жорстоким серце своє, він залишався невблаганним, забувши слова Господа нашого Ісуса Христа, що сказав: прощайте, то простять і вам. І ще: коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут згадаєш, що брат твій щось має на тебе, — залишй отут дара свого пе¬ред жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, — і тоді повертайся, і принось свого дара; і ще: бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець.
Тоді Никифор, бачивши, що Саприкій-пресвітер не хоче прийняти клопотання про нього, сам пішов до нього і, припавши до його ніг, сказав йому:
— Пробач мене, отче, ради Господа пробач.
А Саприкій навіть і не поглянув на нього; він був людиною немилосердною і не мав ні любові, ні страху Господнього; будучи християнином і пресвітером, він і без прохання повинен був пробачити брата свого. Не одержавши прощення, Никифор пішов від нього осоромленим і знедоленим.
В цей час — в царювання Валеріана і Галлієна — як християнин схоплений був і Саприкій і представлений був ігемону на катування.
Ігемон запитав:
— Як твоє ім’я?
— Я називаюся Саприкієм, — відповів той.
— Якого ти роду? — запитав ігемон.
— Я християнин, — відповів Саприкій.
— Ти — клірик? — знову запитав ігемон.
— Я — пресвітер, — відповів Саприкій.
Тоді ігемон сказав:
—Царі наші, владики країни цієї і всіх меж римських, Валеріан і Галлієн повеліли, щоб ті, які іменують себе християнами, принесли жертви безсмертним богам; а хто, знехтувавши, відкине веління царське, — той хай знає, що він, після всіляких мук, засуджений буде на тяжку смерть.
Після цих слів Саприкій сказав:
—О, ігемоне! Ми, християни, маємо Царя — Христа Бога, бо Він один є Істинний Бог і Творець неба і землі, моря і всього, що знаходиться в них; все ж таки боги язичницькі є біси, і знищаться вони з лиця всієї землі; як діла рук людських — вони нікому не можуть допомогти.
Тоді розгніваний ігемон повелів розтягнути його на колесо і безжально мучити. Серед цих катувань Саприкій сказав ігемону:
—Ти маєш владу над тілом моїм, над душею ж моєю не маєш ніякої влади: над нею має владу тільки один Ісус Христос, що Створив її.
Після цього Саприкій мужньо зазнав всі заподіяні йому муки.
Бачивши його непохитним, жорстокий суддя видав на нього такий смертний вирок:
«Пресвітера Саприкія, що знехтував царським велінням і що не побажав принести жертви безсмертним богам і залишити християнську помилку, повеліваємо усікти мечем».
Тоді як Саприкій йшов на страту в надії одержати небесний вінець мучеництва, блаженний Никифор, почувши про це, поспішив до нього назустріч і, припавши до ніг його, сказав:
—Мученик Христовий, пробач мене, я погрішив перед тобою!
Той же на це не відповів йому нічого, оскільки серце його було обійняте бісівською злобою.
На подальшому шляху до місця страти святий Никифор знову припав до ніг Саприкія, кажучи:
—Мученик Христовий, пробач мене, в чому я погрішив перед тобою як людина; ось тобі дається з Небес вінець від Христа, оскільки ти не відрікся Його, але сповідував Ім’я Його святе перед багатьма.
Саприкій же, засліплений ненавистю , залишався невблаганним, зовсім не показуючи наміру пробачити його. Він навіть і слова не сказав до прохаючого його побратима, так що навіть самі мучителі дивувалися з озлоблення Саприкія і говорили Никифору:
—Такої божевільної людини, як ти, ми ніколи не бачили: тепер ось він йде вже на смерть, а ти ще старанніше благаєш його: хіба по смерті він може в чому-небудь тобі пошкодити? І навіщо тобі потрібно примирятися з тим, хто зараз
помре?
На це святий Никифор відповів їм:
—Не знаєте ви, чого я прошу у сповідника Христового, але Бог знає.
Коли вони прийшли на місце, де Саприкія повинні були усікти мечем, святий Никифор знову звернувся до нього:
—Молю тебе, мученик Христовий, — сказав він, — пробач мене, якщо я в чому погрішив перед тобою як людина. Написано: просіть і дасться вам, — ось, я тебе благаю. Отже, подай мені прощення.
Але жорстокосердий друг його Саприкій не преклонився на такі моління; він не пригадав слів Господа: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і ближнього твого, як самого себе, але, закривши вуха серця свого і тіла, залишався, як глухий аспид, відкидаючи моління того, що заклинає його. Отже, Саприкій не послухав сказаного в Євангелії, що хто прощає ближньому своєму; той і сам буде прощений, і не послухав слів Господа: якою мірою відміряєте, такою відміряють і вам. От чому Господь, праведний Судія, по справедливому суду Своєму, відняв благодать Свою від Саприкія, і негайно ж той відпав від Господа і позбувся сплетеного ним для себе вінця мучеництва.
Коли мучителі сказали Саприкію: «Преклони коліна твої, щоб ми могли відсікти голову твою», — він сказав їм:
—За що ви хочете усікти мене?
Воїни на це відповіли:
—За те, що ти не хотів принести жертви богам і не послухався царського веління ради якоїсь людини, що іменується Христом.
Почувши це, окаянний Саприкій сказав їм:
—Не вбивайте мене, бо я виконаю те, що повелівають царі: поклонюся богам і принесу їм жертву.
Так ненависть засліпила серце Саприкія! Вона відторгнула його від благодаті Божої, і він, раніше мучений і такий, що не відрікався від Христа, тепер, — замість того, щоб прийняти вже мученицький вінець слави, — відрікся від життя вічного і став відступником.
Почувши ці божевільні слова Саприкія, Никифор став із сльозами на очах благати його:
—Не роби цього, улюблений брате! Не відрікайся Господа нашого Ісуса Христа! Не губи того вінця небесного, який ти сплів собі серед твоїх страждань! Ось, біля дверей стоїть Владика Христос, Який знову з’явиться тобі і віддасть тобі життя вічне за цю тимчасову смерть, яку ти прийшов прийняти на це місце.
Саприкій же не слухав його молінь: він поспішав до вічної смерті, втрачаючи разом з тим те безконечне життя, яке повинен був прийняти через один удар меча.
Святий же Никифор, бачивши, що Саприкій цілком відпав від святої віри і відторгнувся від Христа — Істинного Бога, почав гучним голосом так волати до мучителів:
—Я — християнин і вірую в Господа нашого Ісуса Христа, від Якого відрікся Саприкій; отже, усічіть мене замість Саприкія.
Воїни, не сміючи убивати його без веління ігемона, дуже дивувалися, що він самовільно віддає себе на смерть, абсолютно вільно вигукуючи:
—Я — християнин і вашим богам не принесу жертви!
Тоді один з мучителів, з’явившись до ігемона, сповістив йому, що Саприкій обіцявся принести жертву богам, але є якийсь, — додав він, — який бажає померти за так званого Христа, і тому голосно вигукує:
— Я — християнин, богам вашим не принесу жертву і царських велінь не послухаюся!
Почувши це, ігемон наказав Саприкія відпустити на свободу, а Никифора замість нього усікти мечем. Так святий мученик умертвлявся за Христа, — в двадцять другий день місяця лютого, і, радіючи, відійшов до Христа Господа, щоб прийняти від правиці Його вінець перемоги і з’явитися Йому в лику святих мучеників, що славлять Отця і Сина, і Святого Духа — Єдиного в Трійці Бога, Йому ж честь і поклоніння, слава і держава повіки, амінь.

Уставні вказівки на 23 лютого

Микола Венгрин — Tue, 21 Feb 2012 13:28:45 +0000

Сирний четвер. Сщмч. Харалампія.

Звершується служба сщмч. (без святкового знаку) разом з службою Октоїха і Тріоді.

На утрені на «Бог Господь» – тропар сщмч., гл. 4-й (двічі). «Слава і нині» – Богородичний по гл. тропаря.
Кафізми 13-а та 14-а. Малих єктеній нема. Після 1-ї кафізми сідальні Октоїха, гл. 3-й; після 2-ї – Тріоді, гл. 5-й. Псалом 50-й.
Канони:
1-а, 3-а, 5-а, 6-а та 7-а пісні: Октоїха 1-й з ірмосом на 6, 2-й на 4 і сщмч. На 4.
4-а, 8-а та 9-а пісні: сщмч. з ірмосом на 6 і трипіснця Тріоді на 8.
Біблійні пісні «Господеві співаємо…».
Після 3-ї пісні – сідальний сщмч., гл. 3-й. «Слава і нині» – Богородичний Мінеї, гл. той же.
Після 6-ї пісні – кондак і ікос сщмч., гл. 8-й.
На 9-й пісні співаємо «Чеснішу».
Після 9-ї пісні «Достойно є». Екзапостиларій Октоїха. «Слава, і нині» – Богородичний Октоїха.
Хвалітні псалми.
Вседневне славослів’я.
На стиховні стихири Тріоді, гл. 3-й. «Слава і нині» – Богородичний Тріоді, гл. той же.
Після Трисвятого – тропар сщмч., гл. 4-й. «Слава і нині» – Богородичний по гл. тропаря.

На часах – тропар і кондак сщмч.

На Літургії антифони вседневні.
Після малого входу:
В храмі Господньому та Богородиці – Тропар храму, тропар дня, інший тропар дня, тропар сщмч., кондак дня, інший кондак дня, кондак сщмч. «Слава» – «Зі святими…», «І нині» – кондак храму.
В храмі святого – тропар дня, інший тропар дня, тропар храму, тропар сщмч., кондак дня, інший кондак дня, кондак храму, кондак сщмч. «Слава» – «Зі святими…», «І нині» – «Заступнице християн…».
Прокімен, алилуарій і причасний – дня.
Апостол та Євангеліє – дня.

На многая літа, Владико!

Назар Лозинський — Mon, 20 Feb 2012 16:19:48 +0000

Львівська православна богословська академія вітає багатолітнього настоятеля академічного храму ігумена Юліана(Гаталу) із прийняттям єпископського сану та приходом до важкого і відповідального служіння вікарієм Львівської єпархії, єпископом Городоцьким.

Нехай же, за молитвами Пресвятої Богородиці, Преосвященний Владико, Господь благословляє Вас міцним здоров’ям, благополуччям, твердою вірою та палкою любов’ю до Бога і ближніх, бо тільки тоді, коли серце наповнене любов’ю, туди не може увійти ніяке зло, тільки тоді в душі пануватиме мир і спокій, тільки тоді ми зможемо виконати заповідь Христа Спасителя: “Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного” (Мф.5:16).

Εις πολλα ετι, Δεσποτα!

Уставні вказівки на 22 лютого

Микола Венгрин — Mon, 20 Feb 2012 13:23:36 +0000

Сирна середа. Мч. Никифора.

Звершується служба мч. Никифора (без святкового знака) разом з службою Октоїха і Тріоді.

На вечірні кафізма 9-а.
На «Господи взиваю» стихири на 6: Октоїха, гл. 3-й – 3, і мч., гл. 2-й – 3. «Слава» – мч., гл. 6-й, «І нині» – Хрестобогородичний Мінеї, гл. той же.
Входу нема. Прокімен дня.
На стиховні стихири Тріоді, гл. 1-й. «Слава, і нині» – Хрестобогородичний Тріоді, гл. той же.
Після Трисвятого – тропарі, гл. 4-й: «Богородице Діво…» (поклін), «Слава» – «Хрестителю Христів…» (поклін), «І нині» – «Моліть за нас…» (поклін), «Під Твою милість…» (без поклону). Чтець: Господи помилуй (40), «Слава і нині», «Чеснішу…», «Іменем Господнім благослови отче». Священик: «Сий благословен…». Чтець: «Амінь». Молитва: «Небесний Царю…». Священик – молитву Єфрема Сиріна з чотирма великами та 12-ма малими поклонами. Трисвяте по Отче наш. Великий відпуст.

Зершується велике повечір’я з поклонами.
Після «Достойно…» і Трисвятого не співається, як у Великий піст, «Господи Сил, з нами будь…», але – тропари малого повечір’я, а саме:
В храмі Господньому – тропар дня. «Боже отців наших…», «Наче багряницею й висоном…», «Слава» – «Зі святими…», «І нині» – «Молитвами Господи…».
В храмі Богородиці та святого – тропар дня, тропар храму. «Боже отців наших…», «Наче багряницею й висоном…», «Слава» – «Зі святими…», «І нині» – «Молитвами Господи…».
Звичайне закінчення великого повечір’я. Молитва Єфрема Сиріна. Відпуст малий.

Полуношниця вседневна з поклонами та молитвою Єфрема Сиріна.

На утрені. Початок звичайний. 19, 20 псалми. Повне кадіння храму.
Замість «Бог Господь» «Алилуя». Троїчні гласу.
Кафізми 10-а та 11-а. Малих єктеній нема. Сідальні Октоїха після першої кафізми та Тріоді після другої. Псалом 50-й.
Біблійні пісні «Господеві співаємо…».
Канони:
1-а пісня – Октоїха 1-й канон з ірмосом на 4, мч. на 6, Тріоді на 4.
3-а пісня – Тріоді з ірмосом на 6, трипіснець Тріоді на 8.
Після 3-ї пісні – другий кондак мч., сідальний мч. «Слава і нині» – Хрестобогородичний Мінеї.
4-а, 5-а, 6-а пісні – Октоїха 1-й канон з ірмосом на 6, Мінеї на 4, Тріоді на 4.
Після 6-ї пісні – кондак і ікос мч., гл. 3-й.
Пісня 7-а – Октоїха 1-й з ірмосом на 4, Мінеї на 6, Тріоді на 4.
Пісня 8-а – Тріоді з ірмосом на 6, трипіснець Тріоді на 8.
На 9-й пісні співаємо «Чеснішу».
9-а пісня – Тріоді з ірмосом на 6, трипіснець Тріоді на 8.
Після 9-ї пісні «Достойно є». Мала єктенія. Світильні гласу (як у Великий піст).
Хвалітні псалми.
Вседневне славослів’я.
На стиховні стихири Тріоді, гл. 1-й. «Слава і нині» – Хрестобогородичний Тріоді, гл. той же.
Після Трисвятого – тропар «Стоячи в храмі…». Постове закінчення утрені.

1-й час – читається по великопосному чину тропар «Зранку почуй…» зі стихами. Після Трисвятого тропар «Поспіши на допомогу…». Молитва Єфрема Сиріна з поклонами. Закінчення першого часу.

3-й час – читається по великопосному чину тропар «Господи, Ти що Пресвятого Твого Духа…» зі стихами. Після Трисвятого тропарі постові з Часослова. Молитва Єфрема Сиріна з поклонами. Закінчення третього часу.

6-й час – читається по великопосному чину тропар «Ти що в шостий день і годину…» зі стихами. Тропар пророцтва. Прокімен. Паремія Тріоді. Прокімен. Після Трисвятого тропарі постові з Часослова. Молитва Єфрема Сиріна з поклонами. Закінчення третього часу.

9-й час – читається по великопосному чину тропар «Ти що в дев’ятій годині…» зі стихами. Після Трисвятого тропарі постові з Часослова. Молитва Єфрема Сиріна з трьома великими поклонами. Закінчення третього часу.

Зображальні читаються. Після Трисвятого кондаки:
В храмі Господньому – кондак дня, кондак мч. «Слава» – «Зі святими…», «І нині» – «Заступнице християн…».
В храмі Богородиці – кондак дня, кондак мч. «Слава» – «Зі святими…», «І нині» – кондак храму.
В храмі святого – кондак дня, кондак храму, кондак мч. «Слава» – «Зі святими…», «І нині» – «Заступнице християн…».
Молитва Єфрема Сиріна. Закінчення зображальних.

Зразу починається вечірня. Початок звичайний як на вечірній.
Кафізма 12-а.
На «Господи взиваю» стихири на 6: Октоїха, гл. 3-й – 3, і сщмч., гл. 6-й – 3 (див. 23 лютого сщмч. Харалампія). «Слава і нині» – Богородичний Мінеї, гл. той же.
Входу нема. Прокімен Тріоді, гл. 5-й. Паремія (Пророцтво Ісаї). Прокімен Тріоді, гл. 6-й.
На стиховні Тріоді, гл. 3-й. «Слава і нині» – Богородичний Тріоді, гл. той же.
Після Трисвятого – тропар сщмч., гл. 4-й. «Слава і нині» – Богородичний по гл. тропаря.
Молитва Єфрема Сиріна. Постове закінчення вечірні.

Страждання святого мученика Никифора

Чемерис Іван — Mon, 20 Feb 2012 13:11:21 +0000

У великій Антиохії Сирійській жили якийсь пресвітер, на ім’я Саприкій, і простак — громадянин Никифор. Вони почували один до одного таку любов і так були дружні, що деякі вважали їх рідними братами.
Після багатьох років такої дружби їм позаздрив диявол і посіяв в них такі плевели ворожнечі, що вони не бажали навіть зустрічатися один з одним на дорозі: так вони зненавиділи один одного. І наскільки раніше між ними панували любов і дружба, настільки потім, після дії сатани, закипіла у них один до одного ненависть і ворожнеча.
Проживши в такій ненависті і ворожнечі один з одним досить довгий час, Никифор, опам’ятавшись і зрозумівши, що цю ворожнечу сіє диявол, став просити своїх друзів і сусідів, щоб вони відправилися до пресвітера Саприкія і благали б його пробачити його, що кається, і полюбити колишньою любов’ю; але пресвітер не захотів залишити своєї ворожнечі проти нього.
21 Тоді Никифор знову послав інших друзів з тим же проханням, але пресвітер і їх слухати не захотів. Він також відкинув і утретє посланих і не послухав їх моління, і, таким чином, не преклонився на милість, щоб пробачити брата, що покірливо шукав прощення. Навпаки, зробивши жорстоким серце своє, він залишався невблаганним, забувши слова Господа нашого Ісуса Христа, що сказав: прощайте, то простять і вам. І ще: коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут згадаєш, що брат твій щось має на тебе, — залишй отут дара свого пе¬ред жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, — і тоді повертайся, і принось свого дара; і ще: бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець.
Тоді Никифор, бачивши, що Саприкій-пресвітер не хоче прийняти клопотання про нього, сам пішов до нього і, припавши до його ніг, сказав йому:
— Пробач мене, отче, ради Господа пробач.
А Саприкій навіть і не поглянув на нього; він був людиною немилосердною і не мав ні любові, ні страху Господнього; будучи християнином і пресвітером, він і без прохання повинен був пробачити брата свого. Не одержавши прощення, Никифор пішов від нього осоромленим і знедоленим.
В цей час — в царювання Валеріана і Галлієна — як християнин схоплений був і Саприкій і представлений був ігемону на катування.
Ігемон запитав:
— Як твоє ім’я?
— Я називаюся Саприкієм, — відповів той.
— Якого ти роду? — запитав ігемон.
— Я християнин, — відповів Саприкій.
— Ти — клірик? — знову запитав ігемон.
— Я — пресвітер, — відповів Саприкій.
Тоді ігемон сказав:
—Царі наші, владики країни цієї і всіх меж римських, Валеріан і Галлієн повеліли, щоб ті, які іменують себе християнами, принесли жертви безсмертним богам; а хто, знехтувавши, відкине веління царське, — той хай знає, що він, після всіляких мук, засуджений буде на тяжку смерть.
Після цих слів Саприкій сказав:
—О, ігемоне! Ми, християни, маємо Царя — Христа Бога, бо Він один є Істинний Бог і Творець неба і землі, моря і всього, що знаходиться в них; все ж таки боги язичницькі є біси, і знищаться вони з лиця всієї землі; як діла рук людських — вони нікому не можуть допомогти.
Тоді розгніваний ігемон повелів розтягнути його на колесо і безжально мучити. Серед цих катувань Саприкій сказав ігемону:
—Ти маєш владу над тілом моїм, над душею ж моєю не маєш ніякої влади: над нею має владу тільки один Ісус Христос, що Створив її.
Після цього Саприкій мужньо зазнав всі заподіяні йому муки.
Бачивши його непохитним, жорстокий суддя видав на нього такий смертний вирок:
«Пресвітера Саприкія, що знехтував царським велінням і що не побажав принести жертви безсмертним богам і залишити християнську помилку, повеліваємо усікти мечем».
Тоді як Саприкій йшов на страту в надії одержати небесний вінець мучеництва, блаженний Никифор, почувши про це, поспішив до нього назустріч і, припавши до ніг його, сказав:
—Мученик Христовий, пробач мене, я погрішив перед тобою!
Той же на це не відповів йому нічого, оскільки серце його було обійняте бісівською злобою.
На подальшому шляху до місця страти святий Никифор знову припав до ніг Саприкія, кажучи:
—Мученик Христовий, пробач мене, в чому я погрішив перед тобою як людина; ось тобі дається з Небес вінець від Христа, оскільки ти не відрікся Його, але сповідував Ім’я Його святе перед багатьма.
Саприкій же, засліплений ненавистю , залишався невблаганним, зовсім не показуючи наміру пробачити його. Він навіть і слова не сказав до прохаючого його побратима, так що навіть самі мучителі дивувалися з озлоблення Саприкія і говорили Никифору:
—Такої божевільної людини, як ти, ми ніколи не бачили: тепер ось він йде вже на смерть, а ти ще старанніше благаєш його: хіба по смерті він може в чому-небудь тобі пошкодити? І навіщо тобі потрібно примирятися з тим, хто зараз
помре?
На це святий Никифор відповів їм:
—Не знаєте ви, чого я прошу у сповідника Христового, але Бог знає.
Коли вони прийшли на місце, де Саприкія повинні були усікти мечем, святий Никифор знову звернувся до нього:
—Молю тебе, мученик Христовий, — сказав він, — пробач мене, якщо я в чому погрішив перед тобою як людина. Написано: просіть і дасться вам, — ось, я тебе благаю. Отже, подай мені прощення.
Але жорстокосердий друг його Саприкій не преклонився на такі моління; він не пригадав слів Господа: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і ближнього твого, як самого себе, але, закривши вуха серця свого і тіла, залишався, як глухий аспид, відкидаючи моління того, що заклинає його. Отже, Саприкій не послухав сказаного в Євангелії, що хто прощає ближньому своєму; той і сам буде прощений, і не послухав слів Господа: якою мірою відміряєте, такою відміряють і вам. От чому Господь, праведний Судія, по справедливому суду Своєму, відняв благодать Свою від Саприкія, і негайно ж той відпав від Господа і позбувся сплетеного ним для себе вінця мучеництва.
Коли мучителі сказали Саприкію: «Преклони коліна твої, щоб ми могли відсікти голову твою», — він сказав їм:
—За що ви хочете усікти мене?
Воїни на це відповіли:
—За те, що ти не хотів принести жертви богам і не послухався царського веління ради якоїсь людини, що іменується Христом.
Почувши це, окаянний Саприкій сказав їм:
—Не вбивайте мене, бо я виконаю те, що повелівають царі: поклонюся богам і принесу їм жертву.
Так ненависть засліпила серце Саприкія! Вона відторгнула його від благодаті Божої, і він, раніше мучений і такий, що не відрікався від Христа, тепер, — замість того, щоб прийняти вже мученицький вінець слави, — відрікся від життя вічного і став відступником.
Почувши ці божевільні слова Саприкія, Никифор став із сльозами на очах благати його:
—Не роби цього, улюблений брате! Не відрікайся Господа нашого Ісуса Христа! Не губи того вінця небесного, який ти сплів собі серед твоїх страждань! Ось, біля дверей стоїть Владика Христос, Який знову з’явиться тобі і віддасть тобі життя вічне за цю тимчасову смерть, яку ти прийшов прийняти на це місце.
Саприкій же не слухав його молінь: він поспішав до вічної смерті, втрачаючи разом з тим те безконечне життя, яке повинен був прийняти через один удар меча.
Святий же Никифор, бачивши, що Саприкій цілком відпав від святої віри і відторгнувся від Христа — Істинного Бога, почав гучним голосом так волати до мучителів:
—Я — християнин і вірую в Господа нашого Ісуса Христа, від Якого відрікся Саприкій; отже, усічіть мене замість Саприкія.
Воїни, не сміючи убивати його без веління ігемона, дуже дивувалися, що він самовільно віддає себе на смерть, абсолютно вільно вигукуючи:
—Я — християнин і вашим богам не принесу жертви!
Тоді один з мучителів, з’явившись до ігемона, сповістив йому, що Саприкій обіцявся принести жертву богам, але є якийсь, — додав він, — який бажає померти за так званого Христа, і тому голосно вигукує:
— Я — християнин, богам вашим не принесу жертву і царських велінь не послухаюся!
Почувши це, ігемон наказав Саприкія відпустити на свободу, а Никифора замість нього усікти мечем. Так святий мученик умертвлявся за Христа, — в двадцять другий день місяця лютого, і, радіючи, відійшов до Христа Господа, щоб прийняти від правиці Його вінець перемоги і з’явитися Йому в лику святих мучеників, що славлять Отця і Сина, і Святого Духа — Єдиного в Трійці Бога, Йому ж честь і поклоніння, слава і держава повіки, амінь.

Підготовчі неділі до Великого посту

Микола Венгрин — Sun, 19 Feb 2012 20:46:11 +0000

Неділя про митаря і фарисея.
Задовго до початку самого Великого посту Церква повідомляє нас про нього і кличе вступити в підготовчий період. До кожної із важливих подій церковного річного кола, до великих свят, до посту Церква підготовляє нас – передсвятами чи підготовчими неділями; це характерна риса Православної літургійної традиції. Оскільки Церква знає, що важко віруючим перейти від одного духовного переживання до другого, тому задовго до початку справжнього подвигу Церква звертає нашу увагу на важливість посту і призиває задуматись над його значенням. Це приготування триває впродовж чотирьох неділь перед постом, і кожне з воскресних євангельських читань посвячене одній із основних сторін покаяння.

Неділя про митаря і фарисея є першою підготовчою неділею. В суботу на вечірні вперше відкривається Тріодь Постова, книга, яка містить стихири, тропарі, кондаки, канони богослужінь Великого посту. В цей день до звичайних воскресних стихир і канонів додаються стихири і канони неділі митаря і фарисея. Вони, головним чином, посвячені смиренню, яке є необхідним для справжнього, щирого покаяння. Характерною особливістю цієї неділі є притча, яку читаємо в Євангелії: “Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю. А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести до неба; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного!”(Лк.18,10-13). Обидва вони залишили на деякий час свої домівки і зайшли до храму, щоб там спокійно помолитись. Але кожний молився по-різному. Фарисей вихваляв себе в молитві, вбачав у собі досконалу людину. Він забув про свої гріхи і гордо осудив митаря. За це він був понижений на Божому суді, “бо всякий, хто підноситься, понижений буде”(Лк.18,14). А митар, який можливо не дотримувався всіх заповідей, усвідомив свою гріховність і зміг сказати тільки одне: “Боже будь милостивий до мене грішного”(Лк.18,13). Саме тому митар, говорить митрополит Пітірім : “був виправданий перед Богом” [2, с.43].

Звідси можна побачити, що “великий грішник може швидше покаятися, ніж гордовита людина; треба боятися гордості як вогню, бо вона може навіки погубити наші душі” [8, с. 8]. Отже, підготування до Великого посту починається проханням, молитвою про отримання смирення, оскільки смирення – це початок справжнього покаяння. “Тікаймо від фарисеєвої зарозумілості” – говорить кондак цього дня, – “і навчімось митаревої величі слів смиренних, у покаянні взиваючи: ”Cпасе світу очисти рабів Твоїх” [3, с.136]. Знаходячись біля дверей покаяння, в найвеличніший момент недільної всенічної, після того як проголошено Воскресіння і явлення Христа, “Воскресіння Христове бачивши”, перший раз співаються тропарі, які будуть супроводжувати нас до п’ятої неділі Великого посту включно: “Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче, зранку бо лине дух мій до храму святого Твого, храм бо мій тілесний весь осквернений, але, як Щедрий, очисти благоутробною Твоєю милістю. На стежки спасіння настав, мене, Богородице, бо плотськими гріхами осквернив душу мою і в лінощах все своє життя прожив, але Твоїми молитвами очисти мене від всякої скверни. Множество заподіяних мною гріхів лютих згадуючи, окаянний, жахаюся страшного судного дня, але сподіваючись на милість милосердя Твого, як Давид, взиваю до Тебе: помилуй мене, Боже, з великої Твоєї милості” [3, c. 135-136]. Саме такими словами розпочинається важкий, тернистий шлях, який веде до покаяння.

Неділя про блудного сина. Друга підготовча неділя називається неділею про блудного сина. В цей день в євангельському читанні розповідається про сина, який розтратив все своє майно, живши розпусно, але зумів покаятися. В притчі і стихирах цього дня говориться про покаяння людини, яка повертається з дороги гріха. Так він розтратив все майно, яке мав, але зумів покаятися і повернутися до отчого дому. “Заблудлий син прийшов в себе. Це початок звернення грішника до Бога. Прийшовши в себе, він усвідомлює, чого потребує його душа, і як багато їй не вистачає; згадує Отця Небесного, і блага, яких позбувся через віддалення від Нього; і наважується повернутися до Нього, тобто покинути гріховне життя, і жити за Божими заповіддями” [4, c.16]. Як бачимо покаяння знову приводить до шляху спасіння, тому воно є необхідним для того, щоб вступити в Великий піст. “Покаяння відкриє нам дорогу до Джерела життя і поверне втрачене синівство. Це покаяння не є почуттям провини, надолуженням чогось; це радикальна зміна своїх поглядів, перехід від надії на власний розум і сили, до повного віддання себе в руки Божої Всемогутності” [1, c. 7]. Треба звернути увагу і на літургійну особливість цієї неділі. На утрені, після радісних і величних псалмів полієлея, співається повний смутку 136-й псалом: “На ріках вавилонських, там ми сиділи і плакали, коли згадували наш Сион. На вербах посеред нього повісили ми арфи наші. Там бо питали нас про слова пісень полонителі наші, що знали про наш спів: “Заспівайте нам пісень сіонських”. Як же нам співати пісню Господню на землі чужій? Якщо забуду тебе, Єрусалиме, нехай буде забута правиця моя. Нехай прилипне язик мій до гортані моєї, якщо не пом’яну тебе і коли не поставлю Єрусалим початком радості моєї. Пом’яни, Господи, синів Едомських, що в день єрусалимський кричали: руйнуйте його до останку. Дочко Вавилону, окаянна, блаженний той, хто відплатить тобі за все, що ти заподіяла нам. Блаженний, хто візьме і розіб’є дітей твоїх об камінь” (Пс. 136). Цей псалом співається і в наступні дві неділі. Він відкриває ще одне значення посту; покаяння – це повернення в дім Отця.

Неділя м’ясопусна. Наступна, третя підготовча неділя називається м’ясопусною, так як протягом тижня, який слідує після неї, Церква встановила неповний піст, утримання від м’яса. Церква завершує підготовку до того подвигу, який розпочнеться через сім днів після неділі м’ясопусної. Вона поступово вводить нас в цей подвиг, знаючи нашу духовну слабкість. Напередодні цього дня, в суботу м’ясопусну, Церква звершує загальне поминання померлих в надії загального воскресіння і життя вічного. Це дійсно важливий день церковної молитви за померлими членами Церкви. Заупокійна служба в м’ясопусну суботу є зразком для всіх інших служб поминання померлих і звершується ще в другу, третю і четверту суботи Великого посту. Тема м’ясопусної неділі знову-таки любов. Євангельське читання цього дня присвячене притчі Спасителя про Страшний Суд. “Син Людський сяде і славі Своїй на престолі в оточенні ангелів. Перед Ним зберуться всі люди, що проживали на землі. Як пастух відокремлює вівці від козлів, так Христос-Суддя відлучить праведників від грішників. Перших поставить праворуч від Себе, а других – ліворуч. І почне говорити до тих, що праворуч від Нього: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, осягніть Царство, приготоване вам від заснування світу!” Потім почне перелічувати їхні добрі діла, за які вони одержують нагороду. Це діла милосердя до ближніх: вони і нагодували голодного, і напоїли спраглого, і нагого одягли. Усе те вони робили ближнім, але Господь кожне їх добре діло оцінює так, мовби воно було зроблене Йому самому. А звертаючись у інший бік, до поставлених ліворуч від Нього, Син Божий скаже: “Ідіть від Мене, прокляті в огонь вічний, приготовлений дияволові та ангелам його”. І почне перераховувати їхні лихі вчинки, за які вони заслужили вічне осудження. Це діла недоброзичливості до ближніх: вони не нагодували голодного, не напоїли спраглого, не вдягнули нагого, не прийняли подорожнього. Вони відмовили в допомозі ближньому і Господь усі ті безсердечні відмови оцінює так, якби вони були зроблені Йому Самому” [5, c.54-55]. Як бачимо притча про Страшний Суд говорить про християнську любов. Не кожний з нас покликаний працювати для всього людства, але кожний отримав дар і благодать любові Христової. Ми знаємо, що всі люди потребують цієї особистої любові, визнання їхньої власної, особливої душі, в якій все творіння Боже проявляється особливим образом. Ми також знаємо, що в світі є люди, які потребують нашої допомоги. Тому кожний з нас несе відповідальність за маленьку частинку Царства Небесного, саме завдяки тому, що ми володіємо цим даром любові Христової. Таким чином, ми будемо відповідати за те, чи прийняли ми цю відповідальність, чи проявили ми любов до ближніх, чи відмовили їм в ній. Тому і говорить Господь: “як ви вчинили одному з братів Моїх менших, так вчинили Мені” (Мт.25,40).
2.4

Неділя сиропусна. Протягом м’ясопусного тижня, що завершується Прощеною Неділею, два дні, середа і п’ятниця, стоять немов би окремо, вони вже цілком “великопосні”: у ці дні не можна звершувати Божественну Літургію, і весь порядок богослужінь має особливості, що стосуються Посту. У середу на вечірні співається прекрасна стихира, – вітання Посту: ”Засяяла весна Посту! Цвіт покаяння; очистимося ж, браття, від усякої скверни, прославляючи Світлодавця: “Слава Тобі, Єдиний Чоловіколюбче! ” [9, c.46]. Субота сирного тижня присвячена пам’яті всіх “мужів і жон, які подвигом посту просвітились”: святі, приклад яких ми повинні наслідувати, вчать нас важкого шляху, важкого мистецтва посту і покаяння. Останній день називається “Прощеною Неділею”, однак непотрібно забувати його другої, літургійної назви: “Вигнання Адама з раю”. Ця назва дійсно підбиває підсумок усьому приготуванню до Посту. Отже, на початку посту ми уподібнюємося до Адама: “Вигнаний був Адам з раю через їжу(тобто через вкушання забороненого плоду), і, сидячи прямо перед раєм, ридав і стогнав: “Горе мені, як постраждав я, окаянний; одну заповідь Владики я порушив і позбувся усіх благ! Рай найсвятіший, заради мене насаджений, і заради Єви зачинений, моли Того, хто тебе і мене створив, щоб я знову наповнився твоїми квітами”. І відповідав йому(Адаму) Спаситель:”Я не хочу, щоб загинуло моє творіння, але Я хочу, щоб воно спаслося і прийшло до пізнання, тому що того, хто приходить до Мене, Я не проганяю” [9, c.46]. Піст звільняє нас від поневолення гріхом, від полону “світу цього”. “Піст приносить визволення від надмірності і непомірності” [6, c. 81]. В Євангельському читанні останньої неділі говориться про умови цього звільнення. Перша умова – піст: відмовитися від того, щоб вважати бажання і вимоги нашої гріховної природи нормальними; зусиллям звільнити дух від диктаторської волі плоті, матерії. Друга умова посту – прощення: “якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний” (Мт.6,14). Премудрий Сирах повчав: “Залиш образу щиросердному твоєму, і тоді помолишся, і гріхи твої розрішаться” [7, c. 15]. Піст по-справжньому починається з вечірні цієї неділі. Ніщо краще за цю вечірню не показує нам “настрою” Великого посту в Православній Церкві, не вводить нас у нього; ніде краще не відчувається її глибокий заклик до людини. Служба починається як урочиста вечірня; священнослужителі у світлих облаченнях. Стихира на “Господи, взиваю до Тебе…” провіщає піст, що настає, а за ним – наближення Пасхи! Потім, як звичайно, відбувається Вхід і спів “Світе тихий…”. Потім священик, який служить, йде на горне місце, за престолом і проголошує вечірній прокімен, який завжди сповіщає кінець одного і початок іншого дня. За цією вечірнею великий прокімен сповіщає початок посту: “Не відверни лиця Твого від слуги Твого, тому що я сумую! Скоро почуй мене, зверни увагу на душу мою і спаси її”. Прокімен повторюється п’ять разів. І ось піст вже настав! Світлі облачення замінюються темними, постовими, гаситься яскраве освітлення. Коли священик або диякон починає вечірню єктенію, хор відповідає йому постовим наспівом. Перший раз читається молитва Єфрема Сиріна з земними поклонами. В кінці служби ті, хто молиться, спочатку підходять до священика, прохаючи прощення, потім просять прощення одне в одного.

Микола Венгрин

1) Дзюба Богдан, свящ. Проповідь на неділю про блудного сина // Єпархальний вісник №2. – Дрогобич, 2007.
2) Митрополит Питирим. Слово в Неделю о мытаре и фарисее// Журнал Московской Патриархии №2. – М., 1989 .
3) Молитовник. – К.: Видавництво Воскресіння, 1997.
4) Неделя 34-я о блудном сыне// Православный вестник№2 – К., 1991.
5) Путря Миколай, свящ. Неділя м’ясопусна// Апологет ЛДА і С №3 – Львів, 2004.
6) Стойков В., проф. Поучение в неделю сыропустную// Вестник Ленинградской Духовной Академии №1 – Л., 1990.
7) Філарет(Денисенко), митрополит. Слово про прощення// Православний вісник№3 – К., 1989.
Шеленда Ростислав, свящ. Проповідь на неділю митаря і фарисея // Єпархальний вісник №1. – Дрогобич, 2007 .
9) Шмеман Олександр, протопресвітер. Прощення(Неділя Сиропусна)// Православний вісник№1-2 – К., 1998.

Уставні вказівки на 21 лютого

Микола Венгрин — Sun, 19 Feb 2012 15:55:54 +0000

Сирний вівторок. Вiддання свята Стрітення Господнього.

Звершується служба віддання свята Стрітення разом з службою Тріоді.

9-й час.

На вечірні кафізма 6-а.
На «Господи взиваю» стихири свята, гл. 1-й – 6. «Слава,і нині» – свята, гл. 6-й.
Входу і паремій нема. Прокімен дня.
На стиховні стихири свята, гл. 8-й. «Слава, і нині» – свята, гл. той же.
Після Трисвятого – тропар свята, гл. 1-й (1 р.).

На утрені на «Бог Господь» – тропар свята, гл. 1-й (двічі). «Слава і нині» – той же тропар.
Кафізми 7-а та 8-а. Малі єктенії. Сідальні свята. Псалом 50-й.
Канони:
1-а, 3-а, 4-а, 5-а, 6-а та 7-а пісні: свята з ірмосом на 14.
2-а пісня: співається ірмос першого трипіснця, гл. 3-й, а в кінці на катавасію ірмос 2-го трипіснця, гл. 2-й.
8-а та 9-а пісні: свята з ірмосом на 6 і трипіснця Тріоді на 8.
Біблійні пісні «Співаєм Господеві…».
Після 3-ї пісні – сідальний Тріоді, гл. 8-й. «Слава і нині» – сідальний свята, гл. 4-й.
Після 6-ї пісні – кондак і ікос свята, гл. 1-й.
На 9-й пісні співаємо «Чеснішу».
Після 9-ї пісні «Достойно є» не співається. Світильний свята. «Слава, і нині» – той же світильний.
«Все що дихає…» і хвалітні псалми.
На хвалітніх стихири свята, гл. 4-й – 4. «Слава і нині» – свята, гл. 6-й.
Вседневне славослів’я.
На стиховні стихири Тріоді, гл. 3-й. «Слава і нині» – свята, гл. 6-й.
Після Трисвятого – тропар свята, гл. 1-й (1 р.).

На часах – тропар і кондак свята.

На Літургії антифони зображальні.
На вході «у святих дивний»
Після малого входу – тропар свята. «Слава і нині» – кондак свята.
Прокімен, алилуарій і причасний – свята.
Апостол та Євангеліє – дня.
Задастойник свята.

Літературний вечір у ЛПБА

Назар Лозинський — Fri, 17 Feb 2012 19:23:33 +0000

17 лютого у Львівській православній богословській академії з благословення Високопреосвященнішого Димитрія митрополита Львівського і Сокальського відбувся літературний вечір, присвячений 70-літтю з дня смерті поетеси Олени Теліги та 185-літтю з дня смерті байкаря Леоніда Глібова.

Літературний вечір організували викладачі ЛПБА Назарій Лозинський та Сергій Яремчук.

Також на святі були гості – викладачі Національного Університету “Львівська Політехніка” та члени Львівського православного братства Пресвятої Богородиці на честь ікони Її “Нев’янучий Цвіт”.

Першим зі вступним словом звернувся до присутніх Назарій Лозинський, який розповів, чому вибір впав саме на цим українських класиків та передав привітання Владики Митрополита і отця Ректора.

Після цього про життя і творчість Олени Теліги зачитав студент 1 курсу Хоманець Петро.

Наступним доповідь про особливості лірики Олени Теліги виголосив викладач ЛПБА Назарій Лозинський.

Доповідь про патріотизм у творчості поетеси та особливості філософського мислення поетів розстріляного відродження виголосила викладач ЛПБА, заступник декана інституту гуманітарно-суспільних наук НУ “Львівська Політехніка” к.ф.н. Оксана Онищук.

Після цього такі студенти як Костів Олег (3 курс), Поломаний Остап (1 курс), Швець Тарас (5 курс) декламували вірші Олени Теліги. Особливо усіх заворожив виступ актриси Першого академічного театру для дітей та юнацтва Тетяни Алексеєнко, яка зачитала вірш “Життя”.

Наступним із доповіддю про життя і творчість Леоніда Глібова виступив викладач ЛПБА та НУ “Львівська Політехніка” к.б.н. Сергій Яремчук.

Доповідь “Вірш “Журба” – взірець української лірики” виголосила старший науковий співробітник Міжнародного інституту культури та зв’язків з діаспорою НУ “Львівська Політехніка” к.ф.н. Олеся Палінська.

Після цього студенти на чолі з викладачем Сергієм Яремчуком виконали цей шедевр української класики.

Після виступів студенти – Михайло Пшеничка (4 курс), Володимир Жураківський (3 курс), Петро Драган (2 курс), Володимир Ведміцький (3 курс), Андрій Жук (1 курс) – зачитали байки Леоніда Глібова. Особливо яскравими, мистецькими і веселими були виступи студентів Володимира Жураківського та Андрія Жука, а також актриси Першого українського академічного театру для дітей та юнацтва Наталії Алексеєнко.

Наостанок Сергій Яремчук подякував усім гостям та учасникам свята та запевнив у продовженні такої плідної діяльності.

Страждання святої мучениці Феодулії

Чемерис Іван — Fri, 17 Feb 2012 13:48:48 +0000

За царювання Діоклетіана і Максиміана, царів римських, правителем в місті Аназарві був якийсь Пелагій, жорстокий гонитель християн. Він наказав своїм слугам йти і розшукувати по всій його області християн, щоб узяти їх і привести до нього на суд, де вони, вислухавши царське веління, повинні були поклонитися богам. Слуги, відправившись виконувати наказ, узяли якусь жінку — християнку на ім’я Феодулія. Вона, боячись не стільки мук, скільки того, щоб не бути оскверненою невірними, пропонувала їм багато золота, просячи їх, щоб відпустили її. Але вони, не узявши золото, привели Феодулію до свого воєводи, сказавши йому про неї, що вона хотіла відкупитися від них золотом. Правитель похвалив слуг, що не прийняли золото і що не відпустили її, і за це нагородив їх дарами. Сам же, засівши на судилищі і поставивши перед собою цю блаженну жінку, запитав її про її ім’я. Вона відповіла:
— Я — християнка.
Воєвода ж Пелагій сказав:
— Перш ніж почну тебе мучити, скажи нам своє ім’я.
Свята відповіла:
—Я вже сказала і не збрехала, що називаюся християнкою. Це ім’я моє — почесне і вічне, люди ж називають мене Феодулією, народилася я від батьків-християн і одержала добре виховання в законі християнському.
Правитель сказав:
— Я бачу, що ти безумно відповідаєш мені.
— Ви самі божевільні, — відповіла свята Феодулія, — тому що, залишивши Бога, поклоняєтеся каменю.
Правитель продовжував:
—Я перестерігаю тебе, як сестру, — принеси жертву богам, і тоді йди насолоджуватися в моєму маєтку, і будеш ти у великій почесті.
Феодулія відповіла:
—Насолоджуйся у своєму маєтку ти сам разом з батьком твоїм — сатаною, і обидва наслідуєте вічні муки.
На це правитель сказав:
—Я знаю, що ви — жінки — запальні і гнівливі, і докучаєте властям; але я не швидко приходжу в гнів і з лагідністю тебе наставляю, щоб ти підкорилася мені і принесла жертву богам, і не погубила своєї душі.
Свята відповіла:
— Перебуваючи у сповіданні Божому, я душі своєї не згублю, але врятую її, а тіло моє піде в землю; отже, я, не як божевільна, говорю тобі: муч моє тіло, якщо хочеш. Бог же, бачивши терпіння моє і повну готовність мою постраждати за Нього, подасть мені Свою допомогу, бо і Він Сам постраждав за нас на хресті, творячи спасіння людей Своїх.
Пелагій сказав їй на це:
— Ти думаєш цими своїми словами збудити в мені лють, щоб я швидше тебе погубив; знай же, що я довго тебе мучитиму, відрізуючи кожну частину твого тіла, поки не погублю тебе.
— Лукавий і хижий вовк, — сказала на це свята, — як ти можеш погубити вівцю, що має Пастирем своїм Христа, Творця всіх; від руки Його хіба може хто мене викрасти?
Тоді мучитель, розгнівавшись, велів оголити святу і повісити її за волосся на кипарисі і мучити її залізними розжареними гаками, обпалюючи їй груди. Свята ж серед мук сказала:
—Бачиш, правителю, що я не відчуваю мук, — ти ж, як я бачу, більш мучишся, переможений мною.
Правитель відповів їй на це:
— Боги наші милостиві і знають, що ти навернешся до них, тому,
щадячи тебе, вони усунули від тебе біль, щоб ти не відчувала мук.
Свята ж сказала:
— Де твої боги, які щадять мене? Покажи мені їх, щоб я могла віддати їм честь.
Почувши ці слова, правитель сильно зрадів і велів швидше відв’язати її і вести в храм Адріана, якого вони почитали як би живим і могутнім богом. Увійшовши до цього храму, свята побачила ідол Адріана і, помолившись Істинному Богу, подула на ідол, і він впав, як уражений громом, і переламався на три частини. Вийшовшизвідти, свята сказала воєводі:
— Увійди і надай допомогу своєму богу, тому що він впав і розбився.
Увійшовши, правитель побачив ідол, лежачим на землі, розбитим на три частини, і заплакав з великим плачем за ним. Слух про сокрушення ідола Адріана дійшов до царів; вони прислали від себе людину в місто Аназарв упевнитися в істині цього слуху, і якщо він справедливий, то віддати правителя міста на поживу звірам. Дізнавшись про це, правитель припав до святої Феодулії з плачем, благаючи її зробити знову цілим їх бога і обіцяючись зробитися християнином, якщо він побачить цього бога стоячим на тому ж місці, де він був спочатку.
Свята, створивши старанну молитву всесильному Богу, веліла ідолу встати цілим на своєму місці, і ідол негайно став цілим, пішов і встав на тому місці, де стояв раніше. Послана ж від царів людина, прийшовши і побачивши ідол цілим, повернулася до царів, не заподіявши правителю ніякого зла. Після цього прийшло від царів розпорядження Пелагію, що повелівало віддати Феодулію різним мукам і віддати її смерті. Пелагій же не лише не виконав своєї обіцянки стати християнином, але забув і про благодіяння святої Феодулії і тому знову узяв її для мук, наказавши розжареними залізними палицями свердлити її ноги. Коли виконували це над нею, до Пелагія підійшов коментарисій Елладій і сказав:
— Прошу твою світлість, віддай цю дівчину під мою владу, і я схилю її поклонитися богам: якщо ж не виконаю цього, то ти відсічеш голову мою.
Правитель віддав святу в його владу. Він же, узявши п’ять довгих цвяхів, встромив один в ліве її вухо так, що він пройшов до правого, а інший цвях встромив в праве вухо так, що він пройшов до лівого вуха; третій цвях вбив в лоб її, а двома проткнув груди її. Свята ж, звівши очі на Небо, благала Бога, щоб дав Він їй терпіння, — і негайно одержала Божу допомогу і зцілення: цвяхи випали, і вона стала неушкодженою. Елладій узяв святу до себе в дім і став улесливо перестерігати її, щоб вона поклонилася разом з ним богам: «Щоб і я, — говорив він, — одержав честь від градоправителя, і ти удостоїлася великої слави від самих царів».
Свята ж відповіла йому:
— Навернись краще ти сам і стань християнином, щоб удостоїтися не короткочасної, а вічної честі в Царстві Господа нашого Ісуса Христа, Який судитиме живих і мертвих і віддасть кожному по ділах його.
Елладій тоді сказав їй:
—Говори всю істину, раба Христова, тому що серце моє розгорілося в мені від твоїх слів.
Тоді Феодулія почала говорити йому:
— Світ цей і всі багатства його, і вся слава — швидкоплинні, майбутній же вік безконечний: і хто тут створить благе, той одержить благу подяку в тому віці; хто ж робить зло в цьому світі будуть вічно мучитися там; ті, що поклоняються ж ідолам, як ви, будуть віддані вічним мукам.
Такими повчаннями свята Феодулія привела Елладія до пізнання істини, і він в розчуленні серця сказав їй:
— Прошу тебе, пані Феодулія, не згадай того зла, яке я заподіяв тобі, але помолися за мене Богу твоєму, щоб і я став християнином.
Коли настав ранок, Елладій разом з Феодулією з’явився до воєводи і сказав:
— Я не міг рабу Істинного Бога спокусити з істинного і блаженного шляху, але, навпаки, вона мене наставила на правильний шлях, позбавивши мене від тьми невідання і привівши до Христа — Істинного Бога, в Якого без жодного сумніву я вірую і Ім’я Його святе сповідую, і поклоняюся Йому.
Почувши ці слова його, воєвода наказав негайно відсікти мечем йому голову, а тіло його кинути в море. Так здійснилася мука його в шостий день лютого. Свята ж Феодулія була кинута в сильно розпалену піч, але залишилася неушкодженою. Після цього мучитель повелів розпалити сковороду для блаженної Феодулії, простягнув її на тій сковороді і обливав її киплячою смолою, воском і олією; але сковорода від вогню, яким розпалювалася, розлетілася на шматки, причому іскри і полум’я палило багатьох з оточуючого народу, сам же воєвода, охоплений полум’ям тим, помер жахливою смертю, а свята Феодулія знову залишилася неушкодженою.
Побачивши це чудо в Христа увірували багато людей, серед яких були почесні громадяни — Макарій і Євагрій.
Після цього невіруючі знову розпалили піч, кинули в неї святу Феодулію і з нею Макарія і Євагрія, а також і тих, що вірували в Христа. І всі, помолившись там, прийняли кончину, з’явившись до безконечного життя, де увінчані вінцем перемоги і торжествують зі всіма святими, прославляючи Отця і Сина, і Святого Духа повіки. Амінь.